21 червня Україна відзначила, по суті, нове для неї свято – День батька. Особливого значення воно набуває для тих чоловіків, хто за примхою долі залишився без дружини та виховує самостійно дітей. Ми поспілкувалися з одним із таких батьків – Степаном Попеляшковим, який до того ж служить на державному кордоні.

- Скажіть, будь ласка, де ви проходите службу і коли її розпочали?
- У Державній прикордонній службі України я з 2007 року. Одразу був призваний за контрактом до відділення прикордонної служби "Нові Трояни" відділу прикордонної служби "Болград" Ізмаїльського загону.

- Яку ви обіймаєте посаду?
- З самого початку служби я обрав для себе професію кінолога, тому вже 13 років служу інспектором прикордонної служби – інструктором службової собаки.

- Розкажіть, як так сталось, що вам довелося виховувати самостійно своїх трьох доньок та сина?
- Моя дружина Марина в результаті зараження крові померла через тиждень після пологів. Народжувала у Болградському пологовому будинку. Тоді я залишився на руках з немовлям Оленкою, 7-річною Ольгою, 5-річною Марією та 2-річним Артемом. Фактично відтоді став для своїх дітей не тільки татом, а й мамою. Довелося навчитися прати, міняти підгузки, прасувати платтячка та заплітати коси.

- Що вам довелось відчути тоді? Як ви пережили такі життєві складнощі? Хто допомагав впоратись одинокому батьку?
-З самого початку було дуже важко. Мав намір залишити службу, але це було єдине джерело нашого прибутку. Знайомі казали, щоб я віддав дітей до дитячого будинку, а коли вони підросли б, забрав до себе. Проте я твердо вирішив, що ми разом здолаємо усі труднощі. Значну допомогу надавали й надають батьки дружини – тесть Костянтин та теща Марія, і, звісно, мої – мати Ольга та батько Семен. Без них в мене нічого б не вийшло. Хочу зазначити, що мої батьки заради цього переїхали з Республіки Молдова в Україну. Мама, як уродженка села Нові Трояни, одразу набула українське громадянство, а тато отримав посвідку на постійне проживання. Вони продали все своє майно у Молдові та купили хату у селі Нові Трояни. Одразу ми переїхали жити до них. З часом для комфорту дітей ми зробили ремонт, купили техніку тощо. Звісно, яке село без власного господарства? Купили свійських тварин та птахів. Так і живемо по сьогоднішній день.

- Розкажіть трошки про своїх дітей?
-Розпочну зі старшої доньки Ольги. У цьому році вона закінчила школу. Йде на золоту медаль. Враховуючи те, що в Україні запроваджено карантинні заходи і ДПА діти не здають, чи буде в неї ця медаль, вирішить ЗНО. Вона пише вірші. Брала участь у різноманітних районних та обласних олімпіадах, де посідала призові місця. Мріє вступити до Національного університету "Одеська юридична академія".
Марія вчиться добре. Перейшла до 11 класу. Вона скромна. Я її вчу бути, як то кажуть, бойовою, але що поробиш – характер. Вона хоче стати провізором.
Олена закінчила 5 клас на "відмінно". Полюбляє малювати. Ким хоче стати, вона ще не визначилась.
Артем також гарно вчиться, перейшов до 8 класу. Мріє стати програмістом.

- Звісно, окрім дітей, у вас, як у кінолога, є ще одна турбота – це службові собаки. Розкажіть, будь ласка, про них.
-Службу починав з німецькою вівчаркою Берта. Разом прослужили 10 років. Після неї вже більше 3 років служу з англійським кокер-спанієлем Джульєтою, яка скоро за віком буде списуватися зі служби. Звісно, вона залишиться жити в мене вдома. Враховуючи те, що я маю кваліфікацію кінолога, готую вже заміну – німецьку вівчарку Акбара. Після завершення карантину маємо з ним їхати здавати заліки до Кінологічного навчального центру, що на Львівщині. Нещодавно зробив йому новий вольєр.

- Як Вам вдається вдало поєднувати службу і виховання дітей? Чи є якийсь секрет?
-Особливого секрету в мене нема. Я вважаю, головне - любити своїх близьких та, звісно, собак. До речі, мої діти дуже люблять чотирилапих, тому у нас така ідилія.

- В Ізмаїльському загоні та й в усій Державній прикордонній службі України є також батьки-одинаки. Що ви їм можете порадити або побажати?
- Вірити в себе і своїх дітей. Підтримувати у всьому. У День батька бажаю здоров’я усім та щастя!

- Дякую вам, Степане, за діалог. Бажаю вашій сім’ї реалізувати усе задумане, а головне - здоров’я!
- Дякую!

Ігор Перегняк

[center]