Якби треба було описати цю тендітну й талановиту молоду жінку дуже коротко, я б обрала лише одне слово - "справжня". Протягом нашої двадцятихвилинної бесіди переді мною поступово виріс новий, "не медійний" образ медійної людини. Розповідає вона так само звучно, як і співає, а головне – дуже щиро.
Цієї весни у рамках всеукраїнського туру "Поруч" відома українська співачка Alyosha (Олена Тополя) завітала і до нашого міста. Концерт у ДК ім. Т.Г. Шевченка видався доволі експресивним: ізмаїльській публіці випала нагода не тільки почути нові та вже знайомі композиції ("Сry, cry", "In this world", "Текіла", "Поруч", "Тихо", "Феромоны любви" та багато інших), а й отримати заряд свіжої енергії та тепла від емоційної вокалістки.
- Олено, у Вас у травні день народження. Де і як Ви плануєте його святкувати?
- Я ще не думала про це. У нас на півроку вперед заповнюється календар, і на цю дату вже щось є. Якщо вийде – поїдемо кудись на шашлики, не вийде – будемо працювати, відмічати на концерті (посміхається - ред.).
- Тобто для Вас ця дата – просто формальність?
- Абсолютно. Адже роки не назад йдуть, а вперед, і дівчатам не завжди приємно святкувати своє старіння (посміхається – ред.). До того ж, у мене не ювілей, а 33 роки. Це така дата, яку, на мою думку, не святкують.
- З огляду на біографію, Ваше дитинство тісно пов’язане з живою природою. Коли Ви востаннє виїжджали кудись?
- Минулого року ми виїжджали на озеро і ловили там рибу. Разом із Тарасом (ред. – Тарас Тополя, лідер гурту "Антитіла", чоловік Олени), разом із комарами… (посміхається – ред.). Я дуже люблю рибалку! Проте останнім часом зрідка випадає можливість виїхати на природу і просто відпочити, особливо з водичкою, щоб ніхто не дзвонив, не писав, щоб не треба було з тієї рибалки ще зробити селфі обов’язково. Такого не траплялося давно.
Чому природа? Я виросла у Військовому містечку в Запоріжжі, біля аеропорту, і там дуже гарна природа: гаї, поля, села, поруч кар’єри. Такий краєчок в Запоріжжі, де достатньо мало людей, і всі знають одне одного. Як співала Анжеліка Варум, кожен міг зайти до сусіда в гості без стуку, і це завжди приємно, і всі раді одне одного бачити. У мене був собака, який мене будив о 5-6 годині ранку, і я ходила з ним гуляти у ці гаї, туди, де вранішній вітерець, де сонечко встає і роса на траві. І коли ти закриваєш очі - здається, що тебе немає, ти з'єднався з усією природою, на атоми розщепився і просто паруєш… Це неймовірні відчуття, яких, на жаль, у мене вже давно не було.
Років 5 тому було півхвилинки, коли ти можеш так відключитися і поєднатися зі світом. Просто не дають думки, якісь щоденні завдання, переживання, люди… Дитячий мозок, ще не завантажений певними задачами, може сприймати дуже багато різних енергій, і це неймовірно приємні відчуття. Я не пробувала жодного разу ніяких наркотиків у житті, але мені здається, що це щось схоже.
- Які події у Вашому житті стали найважливішими, найзнаковішими?
- Народження дітей (посміхається – ред.). Зрозуміло, що спочатку - моя зустріч із Тарасом. Для кожної жінки це найкращий подарунок і найкращий день у житті, коли народжується дитина. У ній відкриваються ті дані, якими наділила її сама природа. Відкриваються такі світи та почуття - наприклад, вона навіть і не знала, що може так кохати, настільки безумовно, щиро… Це неможливо порівняти із коханням чоловіка і жінки. Не можна так кохати чоловіка, як ти любиш дитину.
- Тобто після народження дитини жінка розкривається і стає тією, ким і повинна бути у своєму житті?
- Так.
- А у Вас ніколи не було страху, що народження дітей може негативно вплинути на вашу кар’єру?
- Ні, ніколи такого не було. Страшно стає, коли ти однаково оцінюєш дитину і кар'єру, або кар’єра на першому місці. У мене такого немає. Я прекрасно розумію, що сім'я - це найдорожче для мене, навіть порівнювати не можна. Якщо стане, борони Боже, питання: що обрати - кар’єру чи сім’ю, звісно, я залишу кар’єру. Тут навіть не може бути розмов.
- Вашому сценічному псевдоніму десять років. Чи не доводилося за цей період шкодувати про свій вибір?
- Ні, тому що це моє ім’я з самого дитинства: так мене з п’яти років називали брати. Воно зі мною все життя, тому йому не десять років, а насправді набагато більше . І я дуже комфортно себе із ним почуваю.
- Скажіть, будь ласка, а як народжуються слова та музика до Ваших пісень?
- Дуже по-різному. Іноді народжується повністю пісня, тобто в голові з’являються одразу і слова, і мелодія, починають звучати інструменти, аранжування. А іноді я починаю писати якусь мелодію зі словами англійською, а вже потім перекладаю на українську. Або залишаю англомовний текст. Наприклад, сьогодні (ред. – наша зустріч відбувалася 5 квітня, перед концертом співачки) ви почуєте три англомовні пісні, які я не так давно написала, і ми будемо їх презентувати. Взагалі ми в турі їх вже багато презентували, адже проїхали більше двадцяти міст. Людям сподобалося. Маю надію, що сьогодні буде так само.
- Ми у цьому впевнені! А чи буває так, що Ви цілеспрямовано беретеся за написання пісні? Наприклад, запланували на сьогодні – взяли й написали.
- Для мене це неможливо. Я взагалі людина емоційна, і якщо настрою немає - немає стресу якогось сильного, після якого пишуться зазвичай пісні гарно… Тобто якийсь канал відкривається, і ти починаєш писати, оскільки ти уражений, і дуже тонко відчуваєш усе. Будь-який дотик – і тобі вже боляче від того. Настільки загострюються всі твої відчуття й емоції, що це додає тих самих сил для написання чогось чуттєвого і проникливого. Тому, я думаю, багато артистів зі мною погодяться, що вони пишуть, коли їм погано, коли сталося щось, що їм розриває душу. Не від радості та щастя. Просто коли погано, ти починаєш розуміти й цінувати все, що в тебе є. Це ті люди, які з тобою поруч, це кохання, друзі і т.д. І про них можна написати щасливу і веселу пісню, але через біль. І коли через біль, тоді ти можеш відчути, наскільки це справді цінно у твоєму житті.
- З якими трьома словами у Вас асоціюється музика?
- Мрія (замислившись – ред.). Велике бажання. І найкращий спосіб спілкування для мене. Я в дитинстві була дуже замкненою, просто соціопатом. Завжди закривалася від людей, можна сказати, що і зараз теж. Були навіть думки стати монахинею, щоб мене ніхто не бачив і не знав. Але музика стала для мене тим інструментом, за допомогою якого я спілкуюся тепер із людьми, адже маю про що сказати. Багато чим хочеться поділитися.
- Чи згодні Ви з думкою, що дорога до успіху – це постійне подолання самого себе?
- Я не уявляю себе без музики. Я розумію, що сьогодні стою на сцені, а завтра вже можу на ній не стояти, але музика завжди буде зі мною. Буду творити, писати, десь співати, можливо для двох-трьох людей, але мені буде цього достатньо, тому що я маю ділитися. І пісні приходять теж не просто так. Вони народжуються тому, що вони потрібні комусь. Наприклад, "Маленький секрет". У кожній пісні якась людина знаходить себе і, можливо, змінює свою думку, рішення з приводу певної справи, яку вона хоче зробити або вже зробила і т.д. Тобто музика об’єднує і допомагає людині приймати якісь рішення, стати добрішою. Ми намагаємося писати саме такі пісні.
- А щодо власних недоліків: чи доводилося їх долати, аби досягти такого рівня, як зараз?
- Я постійно намагаюся подолати свої недоліки. По-перше, я із міста Запоріжжя - там люди дуже серйозні, мало розмовляють, натомість просто діють, але вони в певному сенсі грубі, і зокрема я. Наприклад, іноді довго стримуюся, а потім можу видати таку фразу, яка просто відіб'є у людини бажання взагалі займатися музикою. У мене є таке, і всіх людей, які починають зі мною працювати, одразу попереджую, щоб не брали мої слова близько до серця: можу дуже гостро щось сказати, але я не маю того на увазі - це просто емоція.
Недолік у тому, що я не люблю соцмережі. Мене постійно змушують робити якісь селфі, відео. Я це просто ненавиджу і кожен раз через себе переступаю.
Ну і коли був мій попередній музичний етап, який закінчився, слава Богу, минулого року. Я вирішила змінити команду, і зробила це - і повністю змінила усе життя. Тому що я зраджувала сама себе: не створювала ту музику, яку мені хочеться, від якої я отримую насолоду і про яку я мріяла з дитинства.
Звичайно, що будуть такі хіти як "Текіла", "Калина" і т.д., але моя душа з самого дитинства прагне живої музики і більш широкого напряму, тому що там є експресія, чесність, емоція, і там вона справжня, сильна. І саме цього мені дуже бракувало всі ті роки. Подивилася на годинник (дивиться на уявний наручний годинник – ред.) - опа! - 33 роки, час щось змінювати! (посміхається – ред.). Я й всіх людей заохочую до того, щоб не боялися змінити своє життя і робили те, що їм приносить насолоду. Коли ти виходиш на сцену і робиш те, що тобі тільки на 50% подобається, люди це відчувають. Вони недоотримують. Все це пов’язано між собою. Тому робіть те, що вам в кайф!
- Яку рису характеру Ви найбільше цінуєте в людях?
- Чесність. Коли ти знаєш, що повністю можеш довіряти і тобі довіряють, так набагато легше жити. Тому головне - бути чесними, і вчасно бути чесними, а не через роки. І кохання до кінця днів грунтується на цілковитій довірі, і дружба, і робота. Коли збираються люди з однією ідеєю, мрією в житті, йдуть до однієї мети, саме довіра є невід'ємною частиною. У нас також музична сім'я: так, ми по крові не рідні, але це все одно родина.
- Олено, чи маєти Ви власні секрети вроди, якими могли б поділитися із нашими читачами?
- Ні, у мене жодних секретів немає. Я в принципі не думаю про це, у мене поки що такої проблеми немає (посміхається – ред.). Я їм все, що хочу, коли та скільки хочу. Думаю, що головний секрет – це насправді взагалі не секрет: кохання, сім'я, люди, заради яких ти маєш бути здоровим, щасливим, радісним, маєш бути уважним, зі свіжою головою (зокрема публіка: окрім того, що вона приходить насолоджуватися тим, що почує, вона має відчувати якусь приємність від того, що побачить). Тому треба намагатися просто бути щасливими людьми, адже очі малюють все наше тіло, і всі-всі його клітинки працюють від сигналу, який ми їм посилаємо.
А ви? Шановні читачі, чи не забули ви сьогодні зранку одягнути щастя?